Туристи зі Львова  навідалися до  Духової Криниці

Нещодавно мені випала нагода провести екскурсію для туристів  зі Львова. Зазначимо, що для себе львів’яни обрали цікаві  місця, а саме вони захотіли відвідати давні галицькі містечка Маріямпіль та  Єзупіль, а також побувати у Погоні. Увечері на них чекала прогулянка Івано-Франківськом, де вони також  мали оглянути  історичні пам’ятки головного міста Прикарпаття.

З наведених  вище місць, я мав  познайомити туристів із дивоглядами Єзуполя, де вони хотіли подивитись Домініканський костел та палац Дідушицьких. Звісно розповідаючи про минуле цього поселення я не міг не згадати і його українську історію, а тому розповідав про церкву Св. Миколая і її найвідоміших парохів, про спорудження Народного дому і заснування першої у Галичині торгової спілки єзупільчанином Іваном Петрушевичем. Згадав і про добрі справи Володимира Войцюка, який у рідному  селищі побудував кілька пам’ятників і про його пошанування на малій батьківщині.

Ще по дорозі до Єзуполя я завів мову  про Духову Криницю. У планах екскурсійного маршруту цього об’єкта не було.  Тай організатори туру трохи були обмежені у часі, адже у Франківську їх уже чекав новий гід, що мав з ними їхати до Погоні. Однак по дорозі з Єзуполя до Сільця мені усе ж вдалося переконати турагента  повернути  хоча б на короткий час до святого джерела.

І у автобусі, і уже на  місці, я розказував про давні Чешибіси, як попередник Єзуполя, згадав про галицького князя Володимира Ярославича, який біля Духової Криниці умикнув (тобто украв) молоду дружину чешибіського попа і прижив з нею двох синів. Розказав про воєводу Дмитра Детька, що був власником цього містечка і прогнав з краю у 1340 році війська польського короля Казимира ІІІ, а сам став провізором (тимчасовим правителем) Галицької землі. Не міг не розповісти про внесок в українську культуру й Памви Беринди, який, за свідченням історичних джерел, був уродженцем цих місць.

Та найбільше приїжджих зацікавили легенди і перекази пов’язані із Духовою Криницею, а особливо культовий момент про купання сонця 7 липня  у чудотворному джерелі. Моя розповідь про цілющі властивості води з цього місця була, очевидно, переконливою, бо я помітив як туристи виливали із  своїх баклажок воду, яка залишилась і набирали натомість  ладної води із  Криниці.

По обличчях людей я також бачив,  люди були під враженням, що відкрили для себе ще одну святиню Галичини. Хтось ішов у церковцю молився  і ставив свічки, хтось милувався краєвидами і оглядав стації хресної дороги, хтось фотографував побачене. Думається, що ці короткі відвідини і Єзуполя, і Духової Криниця залишаться у їхній пам’яті і вони захочуть сюди ще колись обов’язково  повернутись.            19.03. 2016 р.                                                                                                     Іван ДРАБЧУК

Leave a comment