Духова Криниця за спогадами Василя Яремчука

Перечитуючи спогади уродженця Сільця Василя Яремчука «Моя Одіссея», натрапив на цікаву і повчальну розповідь про Духову криницю. Це святе місце учасник визвольної боротьби, а пізніше політв’язень, запам’ятав з дитинства і проніс через усе своє життя. Вісімнадцятилітнім юнаком він пішов до лав УПА. Потім були важкі роки заслання і довга розлука з рідним селом. Але про Сілець, у усе, що було з ним пов’язано у пам’яті автора не затерлося, а вилилося на папір.  Ось, що він написав про Духову криницю:

«У північно-східній частині нашої території, напроти Форгачового лісу, над долиною є невелике джерело, і називається це місце «Духова криниця». Чому так називається, із сучасних односельчан пояснити ніхто не може. За «Польщі», маю на увазі роки між першою і другою світовими війнами, коло цієї криниці стояла невелика каплиця. Кожний рік на Івана, то є в липні місяці, тут була відправа і відпуст. То було дуже гарне видовище: з нашого села, пільними дорогами йшла велика церковна процесія, аж до каплиці, а за нею майже ціле село. Сюди також виходили люди із навколишніх сіл. Були такі, які йшли ще 6-го над вечером, коло каплички ночували, а ранком, як сходило сонце, купалися в потічку, що випливав з криниці. Я не знаю походження цього обряду, напевно вірили в якісь лікувальні властивості води з цієї криниці. Людей які приходили з далека на відпуст називали «шкапірні», так називали всіх хто йшов також до Гошова чи Зарваниці.

Про популярність нашої «Духової криниці» говорить хоча й такий факт: крім прочан, без ніякого запрошення, приїжджали сюди крамарі, які привозили предмети релігійної тематики, різні хустки і ласощі. Після великого, спільного Богослужіння, свято-празник продовжувалось тут цілий день. Хто з прихожан мав у селі родину, то йшли в гості, а решта знайомилися і спільно проводили час до полудня, звичайно, прихожим треба було вертатися додому. Так роками стояла собі капличка, крім релігійної вона виконувала ще і виховну роботу. Хоч раз на рік вона збирала коло себе багато людей з навколишніх сіл, тут панував якийсь особливо святочний настрій, селяни знайомилися, приятелювали, ділилися своїми радощами і турботами. Велися тут різні розмови, порушувалися питання національної єдності, всенародної любови і згуртованості. І що дивно, все це без ніяких обмежень і заборони, робилося при колоніальному ладі, якому аж ніяк, не була потрібна якась українська національна єдність.

Я не пам’ятаю, щоби хтось там це зібрання людей  розганяв, а про якогось жандарма, який би там крутився не могло бути мови. Нарешті прийшла найдемократичніша в світі влада, влада народна, з найсправедливішою у світі конституцією. Я минаю цих два роки до початку війни, тут тільки робилася підготовка до «великих звершень». А от після війни владі вже чисто відкрито не подобалося багато дечого із способу життя і побуту нашого народу. Під червоним прапором, опираючись на наймудрішій конституції, почалися дикі репресії і не тільки проти людей, а й проти читалень, церков, капличок. Коли і хто знищив нашу капличку на Духовій криниці я не знаю. Незаперечно є то, що була вона знищена такими самими дикунами, які нищили по нашій території хрести і фігури. Коло криниці лишився хрест. Я вже не пам’ятаю чи він там був, чи його поставили після знищення каплички. Там він стоїть і нині. Вірю в те, що в будучому цей маленький куток землі коло криниці, мої односельчани все таки приведуть в належний порядок. І знову на Івана , повернеться наша мила старина, а не висихаючи Духова криничка знову зустрінеться із своїми прочанами».

Василь Яремчук, мов у воду дивився. Він писав свої спогади, у період відродження України і передбачив Духовій криниці велике майбутнє. Зараз це святе місце доглянуте і знову виконує свою релігійну та патріотичну функцію. Відправи тут відбуваються часто, а на Івана 7-го липня Духова криниця зустрічає велику кількість своїх прочан, які прибувають до джерела звідусіль.

Спогади опрацював Іван Драбчук

 

До рубрики:  статті