Отець Ізидор Николин та відродження Духової Криниці

23 травня ц.р. минуло 40 днів як відійшов у вічність отець Ізидор Николин із Єзуполя. У некролозі, поміщеному у тисменицькій районній газеті «Вперед», окрім скупих біографічних даних про цього священика, сказано, що саме о. І. Николин  був «одним із перших, хто справляв молитви і благословення за відбудову Духової Криниці». Це коротке повідомлення заставило мене знову повернутися до тих уже далеких часів розгулу атеїзму і перших кроків відновлення української державності та  цієї галицької святині.

Мушу сказати, що до Духової Криниці я ходив із дитинства, оскільки вона знаходилась недалеко мого рідного села Сільця, що на Тисмениччині. До тепер у пам’яті зринають прохолода  пізньої ночі і нелегка дорога до святого джерела. Але щось було у цьому містичне і як хотілося першим зачерпнути води із криниці у той момент, коли сходило сонце. Бо старожили розповідали, що саме у тоді вода набувала цілющих властивостей. Але біля кринички уже були люди, хтось приходив заздалегідь, хтось пізніше, але вервичка до цього чудотворного місця у купальську ніч не переривалася впродовж віків. Навіть у часи заборони, коли біля святого місця чергував наряд міліції, найсміливіші  прочани, які йшли до криниці не з цікавістю, а вірою, кидали їм свій виклик.

Ситуація змінилася, коли українці почали здобувати за свою незалежність. І я дотепер не можу передати словами ту картину, яка стоїть перед очима, коли біли Духової Криниці вперше відправлялася Служба Божа. Мене, як багатьох моїх ровесників, що виростали у атеїстичному дусі, це дуже вражало.

Пам’ятаю, що була ніч, а над долиною оповитою передранішнім туманом люди ревно молилися, а священик о. Ізидор Николин служив Літургію. Це було щось надзвичайне, і дуже духовне. Хоча багатьох речей, які тоді відбувалися біля Криниці я не розумів. Але той момент першої відправи біля святого джерела я закимив на все життя. Це був 1989 рік. Відтоді паломництво до Духової Криниці здійснило чимало вірян, щоб взяти участь у богослужіннях та набрати, освяченої вранці, води із джерела. За переказами, вода має цілющі властивості, яких не втрачає протягом року.

Пізніше святкові відправи зранку 7 липня на свято Івана Хрестителя стали традиційними. Але завжди в центрі релігійних відправ був  єзупільський парох о. Ізидор, який, до речі, був також священиком у моєму Сільці.  Кілька перших років біля  відновленої Духової Криниці відправляв він сам.  А коли зводилась недалеко джерела церковця о. І. Николин, як записано у книзі про Єзупіль «організовував людей на цю справу». Зводили святиню в основному єзупільчани, але допомагали їм також жителі Сільця.

Пізніше  про розбудову цієї галицької святині дбали уже  іі єзупільські декани о. Василь Гнатківський, а  згодом  і дотепер о. Богдан Курилів. Але вони б ніколи не дізналися про цю на той час забуту святиню, якби не о. І. Николин. Саме із його благословення це місце стало таким, яким є зараз, хоча пізніше, у 2000 році, статус відпустового місця Івано-Франківської Єпархії УГКЦ йому надав Владика Софрон Мудрий.

Багато років підряд під час іванівських відпустів мав проповіді саме о. Ізидор Николин. Його запальні виступи, хоч, можливо, інколи й трохи задовгі, заставляли прочан задуматися над основними засадами нашої віри, над постаттю Івана Хрестителя – пророка, який повідомив про майбутній прихід Ісуса Христа. А ще отець розповідав про початки Духової Криниці, про яку йому розповідали у Єзуполі. Саме це спонукало мене взятися за написання історії цього святого місця і на даний час вийшло уже дві книги про минуле Духової Криниці (одна із них двічі перевидавалась).

В останні роки старенький отець-емерит уже не міг з тим запалом і енергією працювати на духовному полі. Але знаю, що він постійно бував біля Криниці і радів, що посіяні ним зерна на відновлення Духової Криниці дають гарні плоди. Зазначу, іще, що саме цей священик  благословив початок спорудження Хресної дороги. Тому, цілком можливо, що не тільки за працю на парафії, але за відродження святині, він був нагороджений мітрою, а з нагоди 80-літнього ювілею іменований «Вислуженим парохом». То ж світла пам’ять про цю людину нехай зберігається  у серцях людей впродовж багатьох років, а його ім’я буде вписане яскравими літерами в історію не тільки Єзуполя, але й  відпустового місця Духова Криниця.

 

Іван ДРАБЧУК

 

Біографічна довідка:

Отець Ізидор Николин, син Олексія народився 18 лютого 1933 р. у с. Ямельниця Сколівського району на Львівщині. З 1951 до 1954 року здобував середню освіту. Згодом навчався у Волинській Духовній семінарії. Дияконські свячення отримав 9 жовтня 1958 р., ієрейські – 19 жовтня 1958 р. в місті Дрогобичі. П’ятнадцять років працював на парафіях Львівської області, зокрема 8 років з 1960 по 1968 р. у селі Угольна на Стрийщині, а також у с. Великі Дідушичі, звідки був переведений на Івано-Франківщину..

 З 1972 року працював у Єзуполі, а також доїжджав у Сілець, де працював 3 роки до осені 1991 року. 16 липня  1989 року він відправив перше Службу Божу у відновленій церкві Різдва Христового у цьому селі. Також багато років він працював у с. Пітрич біля Козини. У 1998 році нагороджений мітрою. 23 – 27 червня 2001 року, коли Україну відвідав Його Святість Папа Римський Іван-Павло II, о.Ізидор Николин їхав на Святу Літургію, яку відправляв Святий отець у Києві.

У 2013 році він був іменований «Вислуженим парохом». Помер 13 квітня 2019 року, похований на новому цвинтарі Єзуполя.