Поезії про Духову Криницю

Нещодавно в івано-франківському видавництві «ЯРИНА» вийшла нова поетична збірка самобутнього поета, історика-краєзнавця Івана Драбчука «Сонячний СІДУГАЛ» (Івано-Франківськ, 2021 р., 134 стор.). Назва чарівного каменя, зображеного на обкладинці, складається з перших складів милих серцю поета назв і розшифровується як «Сілець», «Духова криниця», «Галич». Таким новотвором, як пише Любов Бойко «автор пояснює своїм захопленням цими знаковими для нього місцями».

Духова Криниця – це чудотворне джерело для Івана Драбчука саме є такою місциною. Це місце сили, місце натхнення. І скільки часу, а це вже три десятки років, дослідник прагне розгадати таємницю Духової Криниці – це йому вдалося зробити тільки частково. Але зараз невтомний дослідник усе більше зводить погляд у будучність. Він собі загадує, якою буде ця місцина через п’ятдесять, через сто років. Адже з часом перспектива майбутнього видається привабливішою за минуле.

До своїх численних статей-розвідок, інформаційних публікацій про Духову Криницю у своїй новій віршованій збірці, автор пропонує подивитися на це святе місце з художнього погляду. І цей погляд теж є досить цікавим і несподіваним. Адже у збірці «Сонячний СІДУГАЛ» є два десятки поезій про святе джерело. Здавалося б про що можна у них написати? Але вірші усі різні, насичені поетичними засобами, що робить їх привабливими для читача.

Як зізнається у передмові вірші для цієї книги він збирав п’ять років, хоча багато із них були написані раніше. Однак із роками набувається досвід, знаходяться і нові рими, і нові стежечки до людських сердець, які написане повинні навчитися сприймати і відчувати. Якщо цього немає – попросту писати не варто. Хоча як на кожний товар є свій покупець, так на кожного поета є свій попит.

Сподіваємося, що читачів не розчарують вірші із цієї збірки, які складають окремий розділ. Адже вони написані із великою любов’ю до рідного краю, є художньо довершеними і таким досить яскравими поетичними рядками автор запрошує вірян до Духової Криниці. Є серед поезій і пісенні тексти, музику до яких придумав сам автор, або написали самодіяльні композитори. Тож хочеться вірити, що пісні про Духову Криницю з часом так само звучатимуть по радіо, на телебаченні чи будуть поширюватися інтернетом.

Нижче для усіх любителів поетичного слова пропонуємо вірші про Духову Криницю із збірки Івана Драбчука «Сонячний СІДУГАЛ».

 

Боже джерело

Вабить всіх до себе Духова Криниця

З надр землі струмить вода жива.

І спішать до неї, щоб запричаститься,

І молитви змовити слова.

Духова Криниця – вічна і велична,

Духова Криниця – Боже джерело.

Людям цю місцину дарував Всевишній,

Щоб у їхніх душах смутку не було.

Звідси линуть в небо, у простори сині

Роздуми про болі і земні гріхи.

Червоніють грона на старій калині,

Вже минули грози тих років лихих.

Зачерпну водиці з джерела святого,

Знаю, серцю легше в місці цім стає.

Де проляже в травах стежечка до Бога,

Духова Криниця сонцем виграє.

***

Поле, ліс, долина і водиця –

Кращої місцини не знайду.

Манить мене Духова Криниця,

Я до неї з вірою іду.

Чи кружляють в небесах лелеки,

Чи осінні круки на полях –

Сюди люди зблизька чи здалека

Серцем прокладають собі шлях.

Легко тут, лиш вітер повіває

І молитву в небеса несе…

Серце моє плаче і співає –

Як же в ньому переплелось все.

Тут вода – цілюща студениця,

Джерело натхнення й доброти.

Святе місце – Духова Криниця,

Кращого на світі не знайти.

До джерела

Раз вибрався в далеку путь.

Поміж розлогими полями,

Де пшениці густі ростуть

І тягнуться за журавлями.

 

Приспів:

До джерела, до джерела.

Веде мене оця дорога…

До джерела вона вела,

А привела мене до Бога.

 

В долину збіг, а там струмок,

Про щось мені повісти хоче,

Звіряю з ним уже свій крок –

Дитинство спогадом лоскоче.

 

Прийду і зачерпну води –

Заграє сонце у долонях.

Немає в краю тім біди,

Де сонце, мов найбільший сонях.

 

Отут і мій спинився путь,

Звідсіль повернусь я додому.

Водо джерельна, не забудь,

Забрати з серця мого втому.

***

Є місце на світі,

Яке мене кличе до себе…

Це – Духа Криниця,

У ній життєдайна вода.

Тут ближче, здається, мені

І до Бога, й до неба,

І тут зупиняється

Пішої прощі хода.

 

На хмарах до нього

Спускаються ангели чисті.

І віра незримо

Торкає стрілою сердець,

І дні в цьому місці

Направду стають урочисті,

Як сонце в криницю

Кладе свій вогнистий вінець.

 

І легко на серці,

Коли я до нього вертаюсь,

Коли із дороги

Губами води пригублю,

Бо Духу Криницю -

Одну в моїм отчому краю

Люблю усім серцем,

Найбільше на світі люблю.

 

***

Літа нестримно пролетять, мов птиці

І спогад мою пам’ять обпече…

Лишень вода у Духовій Криниці,

Стоїть собі, так ніби й не тече.

 

А я до неї серцем припадаю,

Милуюсь сходом сонця золотим.

Тут Богові відверто сповідаюсь,

Очищуюсь причастям я святим.

 

І з легкістю у тихій благодаті

Іду в життя, що знов мене зове.

Іду у світ, щоб людям розказати

Про місце те, де Дух Святий живе.

 

І хай летять літа мої, мов птиці,

Та рідний край – це мій надійний тил.

Я воду п’ю із вічної криниці

І набираюсь з нею свіжих сил.

 

***

Збігає в долину дорога,

Край поля вона пролягла,

Де світ мальовнича природі

В зелену красу зодягла.

 

А ще розпорошила квіти,

Вони так барвисто цвітуть.

Й душа, наче квітка, розквітне,

Коли опиняється тут.

 

Святе джерело і каплиця.

Тут гарно, немов у раю.

І чиста студена водиця

Втамовує спрагу мою.

 

Я віру гартую, мов крицю,

У місці направду святім.

І Духову вічну Криницю

Оспівую в слові своїм.

 

Доброго ранку, Кринице

 

Ми бачили, як сонечко вставало,

Тихесенько з-за обрію пливло

По небі голубому підіймалось

І гарно, наче квітка розцвіло.

 

Приспів:

Там – злото пшениці,

Там – небеса голубі.

Доброго ранку, Кринице,

Доброго ранку тобі.

 

А потім сонце, що сіяло в небі

Промінням огорнуло джерельце

І ніжна хмарка, біла, наче лебідь,

Легенько йому витерла лице.

Приспів.

 

Як добре, що ми знову тут зібрались

Всі разом, у єднанні наша міць.

Бо мало є на світі, дуже мало

З водою чудодійною криниць.

Приспів.

 

 

 

 

***

Усюди сонце, квіти… і каплиця,

Стоїть у квітах й сонячній красі.

А недалеко Духова Криниця

І трави з переливами в росі.

 

Чудове місце, чисте і відкрите,

Немов вода, що лагідна така.

Ісусів погляд із дереворита,

З Ісусом протіка життя ріка.

 

Помолюсь тут і запанує спокій

В душі моїй, що нітилась в гріхах.

Спливають за водою дні і роки,

Немов по руслі в Божих берегах.

 

Свята Кринице, я тобі вклонюся,

У тобі неба синій острівець.

Цілющої водиченьки нап’юся,

Подує легіт – Божий вітерець.

 

 

 

***

Тут Божа благодать зійшла давно,

Ще височів у славі княжий Галич.

У Вишнівці маленьке джерело,

Співало і спішило в синю далеч.

 

І збудував тут замок Чешибіс*,

Ходив Беринда* з книгами святими.

Згоріло все: лишились поле й ліс

І джерело лишилось незбориме.

 

Воно немов текло із забуття,

Покинуте, засипане, забуте,

З віками виринало до життя,

Хоча й було зневірою закуте.

 

І Бог ударив посохом ще раз,

І вирвалась із надр вода фонтаном.

Криниця Духа ожила в той час,-

Тепер вона текти не перестане.

 

Прийде хтось і промовить: «Благодать».

Я теж відчую Божу тут присутність.

Її не мож словами передать,

Як розумом сягнути дива сутність.

*Чешибіс – власник замку у Чешибісах, містечка попередника Єзуполя

* Беринда Памва – великий друкар, на думку окремих дослідників, уродженець Єзуполя

 

***

Йду навпростець по полю до Криниці,

Збиваю роси в стежці поміж трав,

А там жовтіє золото пшениці,

А далі ліс, що небо підпира.

 

І сонце ясне грає в високості,

Торкаючись промінням джерела.

До цього місця не приходять в гості,

Тут б’є вода, щоб віра ожила.

 

І я в горнятко воду набираю,

І п’ю її, як вже давно не пив.

Тут сторінки минулого гортаю,

Тут вірою я серце запалив.

 

Чешибіси старі, Криниця Духа,

Іванівський чернечий монастир….

Пронеслась тут історій завірюха,

Та хрест стояв – життя орієнтир.

 

Мрія (пісня)*

В Вишнівці* тихому б’є джерело,

Б’є джерело, а вода в нім, як скло, прозора.

А за горою спить тихе село,

Рідне село заколисує ніч неозора.

 

Приспів:

Зілля купальського я назбираю,

Там, де у трави паде зорепад,

Мрію одну, щоб збулась, загадаю,

Якби літа повернути назад.

 

Серце пригадує знову вогні,

Дивні вогні, що запалює ніч на Івана.

Сяйво бурштинових зір в вишині,

Спати не дасть, ой не дасть мені, певне, до рана.

 

Приспів:

Рідні простори від краю до краю,

А над криницею зоряний сад.

Мрію одну, щоб збулась загадаю,

Тільки літа не вернути назад.

 

А на світанку як сонце зійде,

Сонце зійде й посміхнеться над світом.

В Духа Криниці життя новим днем

Знову відіб’ється ще одним прожитим літом.

 

Приспів:

Щоб не казала, щоб не бажала,

Часу не було й не буде порад.

Зілля купальського я назбирала

Тільки літа не вернути назад.

*Пісня була написана спеціально для жіночого ансамблю

* Вишновець – назва долини, у якій знаходиться Духова Криниця

 

 

***

Ковток води із вічної криниці

І душу обіймає благодать.

Такої чудотворної водиці

У світі всьому годі відшукать.

 

Я зачерпну її в свої долоні, -

Яка дзвінка і лагідна вода,

І не біда, що посивіли скроні,-

Душа іще у мене молода.

 

І губи тихо шепотять молитву,

І ангели увись її несуть,

І знов зі злом стає душа на битву,

І так запізнає життєву суть.

 

А після битви спрагло п’є водицю,

Довкола ллються сонячні дощі,

Я цю священну Духову Криницю

Благословляю вдячністю душі.

 

 

***

Знову кличе Духова Криниця,

Ранком чую дивні позивні,

Де світанок в росах заіскриться,

Сонечко всміхається мені.

Небо огортає теплотою

Як проміння воду обійме.

Ніби оповите таїною,

Те тепло торкається й мене.

І душа просвітлена радіє,

І молитву до висот несе.

Тут колись я жив в юнацьких мріях,

А тепер збувається усе.

І пливуть безмірно, як потоки

Люди до святого джерела.

Духова Криниця стільки років

Ти у собі диво берегла.

Щоб тепер отак усім відкритись

Й дати життєдайної води -

Тим, хто схоче небу поклонитись,

Хто захоче Богу помолитись,

Або просто вмитись чи напитись

Вас чекає місце це завжди!

***

Молюсь біля Духа Криниці

І воду із вірою п’ю,

І серце у вірі ясниться,

Я так оце місце люблю.

До нього приходжу роками

Збираю цілюще зело,

Схиляється небо зірками

І сонце дарує тепло.

Така вона Духа Криниця,

Найкраща на світі, одна…

І ладна із неї водиця

Дзюрчить з невичерпного дна.

***

В цій долині затихає вітер,

Тут панує Божа благодить,

Душі розцвітають, наче квіти,

Аби більш ніколи не страждать.

П’ю з дороги ладну джерельцю,

Соняшником сонце зацвіта,

Чудодійну Духову Криницю,

Прославляю серцем на літа.

Дякую Всевишньому за небо,

І за землю, на якій живу,

І за те, що маю те, що треба,

Що іще тримаюсь на плаву.

А коли на серці камінь ляже,

Я сюди прийду з тим тягарем,

Що мені робити, Бог підкаже

У молитві перед вівтарем.

***

Сонце променем торкає

плесо джерела.

Знов легенда оживає,

та що тут жила.

Дух святий із неба сходить

воду ледь торка.

Соловейко спів заводить

Піснь його дзвінка.

Знов сюди приходять люди

як давно колись.

І молитва звідси лине

у безмежну вись.

І збираються прочани

біля джерела,

Українці-галичани

з міста чи з села.

Це джерельце, ця водиця

Не проста – свята.

Грає Духова Криниця

Чиста, золота.

Я також спішу до неї

В дивен її світ

Чи з далеких Піренеїв,

Чи з прожитих літ.