Хранитель і будівничий Духової Криниці

Про цього чоловіка хотів написати уже давно. Однак за браком часу та й, по суті, інформації, задум відтягувався. Але зараз маю добру нагоду це зробити, бо 26 квітня цього року він святкує свій 60-літній ювілей. І мова у публікації піде не про чоловіка, який збирається на заслужений відпочинок. Здається, про нього він і не думає, адже має ще багато планів і то не у себе вдома, а на відомій у Галичині – Духовій Криниці – святому місцю, яке зцілює і оздоровлює навіть безнадійно хворих.

Цей чоловік – Михайло Кудла, син Богдана, уродженець містечка Єзупіль, що у Тисменицькому районі на Івано-Франківщині. Народився 26 квітня 1960 року. Активіст громадського життя Єзуполя, свого часу опікувався місцевою футбольною командою, тричі обирався депутатом селищної ради, а наприкінці минулого року, обраний уже як депутат Єзупільської ОТГ.

Я завжди думав, що пан Михайло має вищу освіту, принаймні, так виглядало, що він закінчив якийсь вуз. І яким було моє здивування, коли я дізнався, що освіта у нього загальна середня, а ще він закінчував ДОСААФ, де опанував шоферську професію. Разом із тим Михайло Кудла має неабиякі організаторські здібності і його праця на Духовій Криниці це яскраво засвідчує. Старожили Єзуполя розповідають, що таким активним у церковному житті був його прадід теж Михайло Кудла. Він, казали, днював і ночував у церкві, де виконував обов’язки старшого брата.

В житті Михайла Кудли (правнука славного попередника) був час, коли він особливо до церкви не ходив, точніше відвідував її зрідка. Працював він багато років на івано-франківському «Позитроні», а пізніше на Поберезькому заводі пресових агрегатів у відділі постачання. Але на якомусь етапі в його житті, очевидно, що за Божим покликом, стався великий переломний момент. 7 квітня 2009 року у Єзуполі було вирішено створити церковний комітет Духової Криниці. На керівника пропонували двох осіб – Михайла Бабича та Михайла Кудлу. Перший відмовився, бо прислуговував у церкві, то ж М. Кудлу одноголосно було обрано головою комітету, який налічував 15 єзупільчан.

З то часу і почалася його праця у цій святині. Треба сказати, що якогось загального, чи якщо так можна сказати генерального плану розбудови цього місця не було, та й, з рештою, немає. Але це не головне. Головне, що у голову Михайла Кудли вночі чи вдень приходять ідеї, які він уміє відразу або поступово зреалізовувати. Роботи на Духовій Криниці почалися із упорядкування території. Чоловіки рубали молодняк вільшини, що із долини швидко почав ширитися на поле (до слова, вільха росте тільки там, де є чиста вода) та косили траву, а жінки – облаштовувати клумби і садити квіти. До речі, кожного року тут висаджують не тільки квіти, але й молоді дерева і пан Михайло навіть збився із рахунку, скільки їх тут посаджено. Мушу сказати, що не раз сам заставав п. Михайла за косінням трави, коли більше нікого біля криниці не було. Тобто він не тільки організовував роботу, але й сам її робив.

Деякі кошти надходили на відродження Духової Криниці із місцевого бюджету. Так Єзупільська селищна рада свого часу виграла проект на суму сто тисяч гривень за проект «Духова Криниця – духовний центр Тисмениччини». Інколи кошти поступали від району (три останні роки по 20-30 тисяч), від спонсорів та в основному тут залучалися гроші із пожертв прочан, яких з кожним роком збільшувалось. Адже їхня кількість напряму залежить від розбудови цього відпустового місця.

Після встановлення каплиці-ротонди Матері Божої Духової Криниці, почалися роботи по спорудженню хресної дороги, протяжність якої півтора кілометра. На її спорудження пішло багато і часу і коштів, але вона зроблена добротно – на віки. А Гріб Господіній (14 стація), який, до речі, освячував Митрополит Володимир Війтишин не має аналогів на Прикарпатті. Його спорудження – це теж задум і реалізація Михайла Кудли та його однодумців. Щоб повністю закінчити хресну дорогу, зараз ще прокладається хідник із плитки, а сама дорога підсипається щебенем.

У 2011 році розпочато спорудження збірника на воду, щоб більше прочан могли набрати води з криниці та прокладено пандус. Цьогоріч уже закуплена нержавіюча бляха, щоб обкласти бетон із середини і таким чином закрити водозабірник від попадання грунтових вод.

Коли Михайло Кудла розповідає про Духову Криницю, у нього загоряються очі. «Якби були кошти, – каже він, – тут ще багато всього можна було б зробити». Але навіть, незважаючи на їх катастрофічну нестачу, тут не перестають мріяти і продовжувати розбудовувати святиню. А безперечним генератором ідей є Михайло Кудла. Його друзі розповідають, що колись вони їхали у ліс на відпочинок. Але п. Михайло з ними довго не затримувався. Він ішов до джерела і там сидів на щовбі і про щось довго думав. Там до нього і приходили думки, якими він потім ділився. Вони, безумовно, всіх вражали своєю далекоглядністю. Але ніхто не смів йому щось заперечити, бо знали, що п. Михайло задумає так і буде.

У планах Михайла Кудли зведення недалеко Духової Криниці дерев’яної церкви, спорудження малої та великої купелей, облаштування дороги, яка виходить на галицький гостинець. В ідеалі було б добре, щоб усі під’їзні шляхи до чудотворного джерела були заасфальтовані. Та на перспективу, я переконаний, що так і буде. Бо добра дорога – це початок розвою будь-якого місця, не кажучи уже про святе. Ну а найбільша мрія М.Кудли для Духової Криниці – заснування тут монастиря і щоб знайшовся це один такий ігумен, як о. Никодим у Погоні.

Попри те, що Михайло Кудла свій весь час присвячує розбудові Духової Криниці, він є люблячим чоловіком та батьком і щасливим дідусем. До речі, його дружина Оксана (дівоче прізвище Зузук) має сілецьке коріння. Подружжя Кудлів виховало двох дітей, сина Романа та дочку Марту, дочекалися трьох онуків – Давида, Оксанку та Михайлика. Хтось з них, сподіваємось, колись продовжить дідову справу.

Може моя оцінка буде суб’єктивною, але мені здається, що якби не самовіддана праця М. Кудли та його побратимів біля Духової Криниці, я навіть не можу представити, якою б вона була. Але я знаю точно, вона б не мала такої популярності у наших краян, якою користується зараз. Пан Михайло Кудла знаходить спільну мову з усіма: чи це прості прочани, чи представники влади чи, чи священники, чи навіть вищі духовні особи. Адже він на своєму місці і докладає всіх своїх зусиль, щоб з кожним роком ця галицька святиня ставала все кращою. Зрештою те, що він зробив для цього місця був би не зробив ніхто і як ніхто він знає, що ще треба зробити у цьому святому місці.

Як бачимо, заслуги М.Кудли у відродженні та розбудові Духової Криниці важко переоцінити. Адже сюди його покликав Господь, щоб підняти Духову Криницю і він уже більше десяти років є її хранителем і будівничим. Тож хочеться з нагоди 60-ліття побажати ювіляру здоров’я та многая літ, а ще, щоб усе задумане ним біля Духової Криниці здійснилося. Я знаю, що він цього дуже хоче. То ж хай Господь йому завжди допомагає, а Мати Божа ласки посилає.

Іван ДРАБЧУК