Молюсь біля Духа Криниці і воду із вірою п’ю

Цьогоріч святкування біля Духової Криниці носило унікальний характер. Якщо перенестися на кілька століть назад, то в аналах історії читаємо, що у каплиці Івана Хрестителя біля Духової Криниці дозволялося дві Служби Божій на рік служити. Такими днями були Духів день (тобто другий день Зелених свят) та  свято Івана Хрестителя.  В результаті  реформи календаря у 2024 році ці два свята зійшлися в одному дні. Про це говорив у своєму слові і Митрополит Володимир Війтишин, що звернувся з вітальним словом до прочан, які прибули до Духової Криниці. А коли так, то усі, хто того дня побував у цьому місці, відчув подвійну Божу благодать. І це направду так.

А почалася Іванівська проща 23 червня вечірніми молитовними чуваннями, коли правилася Вечірня з Литією, Свята Літургія та Хресна Дорога. Вірні у цей час могли приступити до Святих тайн сповіді та причастя. Зранку на світанні урочисто зійшло сонце. Коли воно стало підніматися угору до Духової Криниці почали звідусіль приїжджати прочани. Перед 8 годиною на пагорбі зібралася чимала юрма людей, щоб зустріти преосвященного Владику Митрополита Володимира Війтишина.

Митрополит прибув вчасно і присутні поринули у неповторний світ молитви, яка заповнювала навколишні поля і ліси. Духова Криниця є саме таким місцем, де панує Божа благодать. Тут далеко від населених пунктів, немає повсякденної суєти, пов’язаної із сільською працею. Тут є щось більше, і щось вище. І тільки тоді, коли людина побуває у цьому святому місці і зуміє пройнятися його незвичною містерією, душа її очиститься на сто відсотків.

Після святкової Літургії релігійна процесія направилася до джерела для освячення води. Криниця, виблискуючи позолоченим куполом, ніби сама завмерла від очікування. І хоч у цьому джерелі воду освячували уже багато сотень разів, вона завше рада такій кількості людей. У великий баняк Митрополит Володимир опускає свій хрест. Після цього він тричі вливає з кварти воду у криницю, з якої вона набрана.  Таїнство освячення води здійснено. Хоч вона сама по собі є чудодійна, бо пробивається наверх із трьохсьометрової глибини. Цілюща, бо має у собі двадцять три хімічних елементи, із нормою срібла, але без мікробів.

Священники окроплюють прочан. Люди радіють, бо чим більше води попадає на кожного, тим краще для них. Я бачив ці задоволені обличчя і розумів, що кожна людина стає по-особливому щасливою. І більшого щастя не потрібно, аніж те, щоб хтось у теплий літній день покропив тебе свяченою водою. У цьому наш код, наш ментальний характер. Можливо тому і заздрісних людей у цьому місці я не побачив. Адже тут кожен не відділяє себе від інших.

Потів був концерт духовної пісні. Він як і свято є традиційним. Можливо, хтось скаже, що зараз нам не до концертів. І з цим важко не погодитися. Але людина не може бути постійно бути занурена у негатив. Хтось зауважив, що багато пісень  на святі є сумними. Але ж хіба духовні пісні можуть бути інакшими, точніше веселими. У них теж закладена глибока філософія нашої духовності. Коли часи зміняться, то іншими будуть і пісні. У підготовці заходу варто віддати належне представникам Єзупільської громади, які на високому рівні організували і провели духовне свято.

А на одному аспекті концерту я хотів би зупинитися. Окрім місцевих колективів, ареал яких був досить широким (від Стриганців до Букачівців), у виступі біля Духової Криниці взяв участь Народний артист України, легенда української естради Павло Дворський. Я, як людина старшого покоління, добре знаю і люблю творчість цього співака. Однак я бачив, що його цілком нормально сприймає наша молодь, бо він із своїми синами Павлом та В’ячеславом, продукує якісний національний музичний продукт. А ще кошти від благодійних концертів артисти жертвують на ЗСУ, тому люди не скупилися, бо свято вірять у нашу перемогу.

Свято закінчилося ближче до обіду. Однак ще до вечора до Духової Криниці приїжджали люди, щоб помолитися і набрати цілющої води.  Знаю, що роз’їхавшись по домівках, вони ще довго будуть згадувати про цей день і про це святе місце. Їм не буде вистачити того духовного умиротворення і того душевного спокою, які вони відчули на Духовій Криниці. І вони, безперечно, захочуть сюди приїхати ще раз. І я більш ніж переконаний, станеться швидше, аніж на Івана наступного року.

Іван ДРАБЧУК

Світлини автора