Духова Криниця – місце духовне чи туристичне?

Звичайно хотілося б, щоб ці два аспекти були в одному поєднані. Але на жаль, про це давнє відпустове місце цього сказати не можемо. Безумовно, що великі корективи цьогоріч вніс у наше життя коронавірус. Однак і тут ми повинні діяти на випередження. Хоча біля Духової Криниці я цього не помітив. 2020 рік – це перший рік, коли від часу відродження цього давнього відпустового місця, коли тут не було традиційної Іванівської прощі, навіть онлайн. Але ж в інших місцях вони відбувалися…

Я уже кілька неділь поспіль, незважаючи на адаптивний карантин, відвідую Духову Криницю. Спостереження досить цікаві: люди приїжджають в основному по воду. Набирають стільки скільки можна загрузити у власний автомобіль. Звичайно, що води вистачає усім, але по «дорозі» до води є церковця. До неї повертають не всі, точніше зовсім мала частина відвідувачів цього святого, в першу чергу, місця.

Найбільше людей приїжджає з найближчих околиць, міста Івано-Франківська та області. Хоча багато груп туристів прибуває із Тернопільщини, і Львівщини, і з Закарпаття та інших регіонів України. Колись у каплиці стояв зошит і відвідувачі записували, хто звідки приїхав. Так легше було визначити географію приїжджих. Зараз там є спеціально зроблена «Книга відгуків», але самих відгуків у них небагато. А це означає, що саму книгу-зошит рідко хто відкриває. Деякі паломницькі групи приїжджають спеціально на Хресну дорогу, яка відбувається після Святої Літургії кожної останньої неділі місяця. І для багатьох це вже стало традицією. Окремі групи прочан їдуть зі своїми отцями. І це добре, бо місцевого священника тут не завжди можна застати.

Одним словом, з кожним не те що роком, місяцем духовність Духової Криниці знижується. А це у відпустовому місці, яке намолене віками, неприпустимо. Однак не хочу тут ще раз нагадувати уже афористичні слова першого Президента України. Бо знаю, що так не повинно бути. Така ситуація, на жаль, значно понижує і статус Духової Криниці, хоча вона ще вважається відпустовим єпархіальним місцем. Але інші святині краю: Гошів, Крилос, Погоня та інші розвиваються, а тут такого прогресу не видно. Хоча окремі люди і стараються, але, як було сказано вище, сюди чимраз більше іде туристів, аніж вірян.

Опікун Духової Криниці єзупільчанин Михайло Кудла розповів про життя цієї святині. Цього року прокладено доріжку-пандус для інвалідів через усі стації Хресної дороги. Тепер по ній можна рухатися і на візках. Дошкуляє цій місцині і потік, який під час злив досить швидко наповнюється водою. Тому, щоб його відвести від берега викопано прямий трьохметровий рів, по якому має текти вода. Також в окремих місцях, через зсуви, перекладено сходи. Дуже гарні квітники, що приваблюють своїм вишуканим естетичним виглядом зробили тут брати Овчарі – Іван та Михайло з Єзуполя.

Та найбільша проблема – це косіння трави, яка цього року росте без перестанку. Одному М.Кудлі, який відзначив навесні 60-ліття, це робити не під силу. А помочі чекати нема звідки, бо церковного комітету уже фактично немає і його ніхто не збирає. То ж яке майбутнє чекає Духову Криницю? Невже ми піднімали її для того, щоб зараз занапастити?

Є ще два моменти, на яких хотілося б зупинитися. Перший – це фактична відсутність доброї дороги. Від колишнього сілецького комплексу прокладено кілька сотень метрів асфальту, а далі шутер і болото у негоду. Якось до мене приїжджали гості зі Львова і я повіз їх на Духову Криницю. Самим місцем вони, звісно, були зачаровані, а ось відсутність дороги їх просто здивувала. Вони не розуміли як за скільки років і при зміні кількох влад жодна не спромоглася прокласти кілька кілометрів асфальтованої дороги, щоб до Духової Криниці можна було з комфортом доїхати. Адже це дорога до святині! Можливо, варто звернутися з цим питанням до Олександра Шевченка.

І другий – це зведення біля Духової Криниці монастиря. Якось я говорив з одним будівельником, який кілька місяців назад поїхав у Черкаську область будувати монастир, що мене дуже здивувало, православної церкви московського патріархату. А тут скільки разів порушувалося питання побудови монастиря біля Духової Криниці, і як кажуть, віз і нині там. Я колись теж писав, що буз монастиря ця святиня немає майбутнього. Час показує, що так воно і є. То ж в черговий раз звертаюся до вищої духовної влади УГЦК нарешті зрушити це питання з мертвої точки.

Духова Криниця за своїми природними особливостями місце унікальне. Таємниця цього джерела не розгадана ще по сьогодні. І вона не перестає дивувати тих, хто відвідує її кожного дня і у будь-яку пору року. Однак цю красу повинні підтримувати люди, інакше розвою не буде. І не хотілося б, щоб Духова Криниця просто перетворилася на ще один туристичний обєкт, бо духовність тут має бути на першому місці!

Іван ДРАБЧУК

 

SAM_6320 SAM_6361DSC_1182DSC_0057DSC_1196

Leave a comment