Чудодійний витвір Всевишнього

Ще з дитинства  пам’ятаю мальовниче урочище на північ від мого села, із яким  пов’язані найщиріші спогади про  дитинство. Я народився і виріс у Сільці, але назва урочища Вишновець увійшла в мою свідомість давно, так як і назва рідного села. У Вишнівці я пас корову, через цю долину ходив  у ліс  на гриби. Це була широка, у кілька десятків метрів, зелена долина. Я усе представляв собі, що колись  дуже давно  текла по сій долині  ріка і мала вона дивовижну назву  –  Вишновець. У ній є щось від Всевишнього.
Колись малим, прокинувшись із солодкого дитячого сну, я збирався до святого джерела.( У селі казали: «Іти на Духу»). Я мало що тоді розумів, але для дитячого сприйняття і того було достатньо, щоб серед ночі встати, йти у Вишновець, аби до світанку дійти до криниці і побачить як сонце купається у джерелі. Ті враження не можна і зараз передати словами, а що казати про той час. Дорога була неблизька, але щось у цьому поході було  містичне і таємниче. Це так ніби цвіт папороті, який теж хотілося віднайти у ту загадкову  купальську ніч.
За тим усе змінилося. Були часи, коли нам взагалі заборонялося приходити до  джерела. Але що людська (чи партійна) заборона проти Божої сили.  Щоправда,  її знаряддям завжди були люди. Саме тому криниця завше була доглянута, очищена. Вона завжди була відкритою і тримала постійний зв’язок із небом. Доглядали її тоді зазвичай сілецькі люди, котрим до криниці було ближче і які у тому урочищі бували набагато частіше ніж єзупільські. Сілецькі жінки, пам’ятаю, дуже любили приходити сюди перед Іваном, плели вінки, співали пісень. Це було щось надзвичайне. Урочище Вишновець тоді оживало і таким, від того доброго початку, є дотепер.
Щоправда зараз Духовою Криницею опікуються єзупільчани. Бог поклав на них таку місію, адже їхнє містечко носить назву Божого Сина. Тут в усьому докладені людські руки, місцина з кожним роком стає усе привабливішою. Вони сприяють тому, що Духова Криниця перетворюється у потужний духовно-релігійний  паломницький центр краю. І так має бути,      бо це – Боже, це  – святе  місце!
Іван ДРАБЧУК  

Leave a comment